Ласкаво просимо на сторінках Міністерства закордонних справ Німеччини!

Без історії політики не існує

07.05.2020 - Cтаття

Спільна стаття Директора Інституту сучасної історії в Мюнхені проф. Андреаса Віршінґа та Федерального міністра закордонних справ Гайко Мааса з нагоди 75-ї річниці закінчення Другої світової війни

Bundesaußenminister Heiko Maas
Bundesaußenminister Heiko Maas© Thomas Imo/photothek.net

Жоден день не сформував нашу сучасну історію глибше, ніж 8 травня 1945 року. В цей день над могилами понад 40 мільйонів загиблих в Європі змовкла зброя. Панування терору націонал-соціалістів та вбивства євреїв Європи закінчилися. Це стало днем звільнення мільйонів тих, хто був позбавлений прав і зазнавав переслідувань, днем вшанування пам’яті жертв, перемоги над несправедливістю.

Того дня німці заплатили ціну за все те, що вони зробили можливим 30 січня 1933 року, і за те, що не змогли звільнитися від націонал-соціалізму самостійно. В руїнах німецьких міст переважна більшість людей дивилися у майбутнє зі страхом і відчаєм. Минуло 40 років, поки Ріхард фон Вайцзекер не почав говорити про „визволення“ також і від імені Німеччини і таким чином отримав підтримку принаймні більшої частини західнонімецького суспільства. Це стало можливим завдяки часто болісному, повному невдач аналізу, спрямованому на злочини націонал-соціалізму, вже після Другої світової війни.

Цей досвід показує, що з історії можна дістати науку, особливо з її катастроф. Розуміння того, що війна чи злочини проти людства більше ніколи не повинні походити з німецької землі, є міцним стрижнем сьогоднішньої зовнішньої політики Німеччини. Наші зусилля на користь сильної і об'єднаної Європи, прав людини як універсальної форми людської гідності, міжнародного співробітництва, заснованого на правилах, відмова від особливого шляху Німеччини – все це підживлюється знаннями про безпрецедентні злочини Німеччини в 20-му столітті, які знайшли своє найбільш жахливе вираження в Голокості.

Якщо хтось сьогодні хоче залишити позаду цю частину німецької історії, той не просто знущається над жертвами. Це позбавляє німецьку політику її правдивості. Тому що: самокритика та впевненість у собі взаємозалежні. Для жодної іншої країни це настільки важливе, як для нашої.

Політика без історії для нас немислима. Але наскільки це діє і в зворотньому напрямку? Скільки політики може витримати історія? Ми відчуваємо, наскільки тісною є взаємодія між ними, практично під час кожної міжнародної зустрічі. Також часто принципово відрізняється і погляд на 8 травня.

В Росії та інших країнах колишнього Радянського Союзу вшановують пам'ять героїв, а закінчення війни святкують парадами перемоги. 8 травня також святкують і західні союзники. Ми й сьогодні вдячні всім тим, хто боровся проти нацистської диктатури.

Однак, люди у Польщі, Прибалтиці та інших країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи відчувають неоднозначність щодо 8 травня. Для них радість перемоги над націонал-соціалізмом пов’язана з початком іншої форми несвободи та залежності від інших – досвід, який вони поділяють з багатьма людьми у Східній Німеччині.

Тож 8 травня дуже чітко показує одне: історія визначає те, ким ми є як люди, але також і як нації. Тим важливіше бути з нею чесними. Німецьке минуле свідчить про небезпеку ревізіонізму, який замінює раціональне мислення національними міфами. Ось чому – а не через нібито моральну перевагу – саме ми, німці, зобов'язані проявляти власну позицію, коли тих, на кого напали, перетворюють на нападників, а жертв переінакшують у злочинців. Така огидна спроба переписати історію, яка була зроблена за останні декілька місяців, вимагає від нас роз'яснень, які, насправді, не мали б бути  необхідними з огляду на непорушні історичні факти: Німеччина власноруч розв’язала Другу світову війну нападом на Польщу. І лише Німеччина несе відповідальність за злочин проти людства у формі Голокосту. Той, хто сіє сумніви у цьому і наполягає на вині інших народів, чинить несправедливість  до жертв. Він експлуатує історію та розділяє Європу.

Але як пам’ять про 8 травня може бути закріплена в європейській свідомості таким чином, щоб вона об’єднувала нас? Для цього потрібно дві речі: готовність включити точку зору інших у власні спогади – як біль жертв, так і відповідальність винних. І мужність зробити чітке розмежування між жертвами та злочинцями, між міфом та історичним фактом. Робота над цим – це те, що залишається завданням і місією німецької політики в обходженні з історією. Добре, що 8 травня нам про це нагадує.

До початку сторінки